Я знала його як гарного батька, мудрого наставника та друга.
Проклятий COVID…
Не хочу вірити.
В 2014-2015 роках мені випала доля приносити трагічні новини в родини добровольців Дніпро-1 про загибель їх самих рідних і близьких.
Цю місію не хотіли брати на себе навідь самі сміливі чоловіки… було всяке. Реакцію людей в цій ситуації передбачити завжди важко. Але згадую я завжди до мурашок одну пережиту зустріч.
Це перша зустріч з Гребенюком Олегом Максимовичем. Його запросили в ОДА, в штаб нацзахисту, щоб я йому розповіла про загибель його сина Максима. Макс був наймолодшим серед наших загиблих і я нервувала ще більше ніж попередні рази. Ми плакали з дівчатами до, але я намагалася триматися і шукала слова. Я знала, що тато Макса слідчій тоді ще міліції, а мама медик. Макс не дуже розповідав про батьків, за ті рідкі зустрічі я знала про малого брата і мотоцикли, якими він жив!
Олег Максимович прийшов до мене в кабінет, сів навпроти і почав говорити першим.
— Вы должны знать, когда Максим уходил на фронт, он сделал свой осознанный Мужской выбор. Я пытался его отговорить и переубедить, но знал, что не смогу. Когда провожал, знал, что провожал навсегда и что он не вернется. И вы, Катя, в этом не виноваты. А теперь можете говорить.
Тремтіння всього тіла передати словами важко, я досі згадую ті страшні емоції…
Він взяв мене за руку. Я говорила все що мала сказати… далі ми оформлювали всі офіційні документи, згадували Макса, і з того часу були пов‘язані якоюсь трагічною, але ниточкою довіри…
Я телефонувала йому коли боляче, або сумніви. Потім я взнала багато цікавих історій, життєвих ситуацій, разом писали програму для молоді, збирали данні для виготовлення іменних жетонів, збирали по крупицям фото і експонати для музею, організовували виїзди дітей і батьків. Він вчив мене варити уху. Сварив, що не взяла в запарі слухавку, коли телефонувала моя мама. Багато цитат його висловів лишилося в моїй родині. Він бачив майбутнє, відчував людей, був безмежно щирим добряком. З великим серцем і почуттям гумору. Людиною з мудрими поглядами на життя. Завжди казав — «гуртуватися потрібно з тими, кому віриш і хто довіряє тобі».
Хочу лишити в пам‘яті всі, навіть незначні з виду, моменти спілкування. Тому що саме він був літописцем історії цих часів… саме він записав на диктофон всі наші інтерв‘ю спогадів 2014…
Олег Максимович, не зраджу пам‘ять…
